через дірку в тих же штахетах занесли його в Товстушин дворик.
Риба — діло загайне, її поспіхом глитати не можна. Тут уже спрацювали
зуби: вони мерщій вхопили мисочку й витягли її тією ж діркою в огорожі на
Вулицю.
Анхвіса ж — хоч би тобі оком повела!
Найда вже вилизував миску, як Товстуха знов опинилася на порозі.
—
Анхві-і-ісо, ти знов на штахветах, замість обідати? — проспівала
вона.
І раптом помітила, що мисочки немає:
—
Моя кицу-у-уню! Я ж тобі рибки так і не винесла!!!
Товстуха знов попхалась у нутрощі тісного будиночка, а над Найдою де не
взявся Миколка. Голодними ніздрями втягнув апетитний дух, але вчасно
оговтався.
—
Найдо, ти здурів? — прошипів хлопець. — Мало нам з тобою
влетіло за Конструктора, тепер ще й миски цупимо! Ану віднеси, де взяв!
Віднеси то й віднеси: таку чистеньку мисочку не сором і віддати! Найда
прощально шурнув язиком по денцю й миттю відтяг посуд на місце.
Щойно виліз назад, як на порозі знов постала Товстуха. В її руках красу-
валась інша сяйлива мисочка з іще свіжішою рибкою.
—
Склероз, та й годі! — уздрівши порожню миску, вдарила вільною
рукою об скрипучий від прального порошку фартух. — То ти, Анхвісочко, вже
поїла? Моя ж ти конхветочка, моя ж мацяпочка! Оце, мабуть, виголоднилась на
тих штахветах?! На ще трошки хворельки!
Товстуха пішла назад. Кицька так само знехотя зістрибнула з паркану, так
само знічев’я обнюхала рибу й повернулася на штахети.
Найдині ж лапи так само чкурнули в дворик, зуби так само перетягли
мисочку за паркан.
Миколка вже не сварився, усміхнено чекав, що буде далі. Найда не спішив
торкатися їжі: виляв хвостом і дивився на нього.
Миколка вмить уловив Найдине мовчазне запрошення:
—
Це ти мені? А й правда, я й мульку їв, і окунів, а от хворельки...
Судячи з того, як умить спорожніла мисочка, хворелька була добренькою.
Видно, Товстусі нічого було робити, крім того, що дбати про кицьку, бо вона
вкотре опинилась на порозі.
—
На ще водички, моя мурусьочко! Після рибки питусі хочеться!
...Ой!.. Товстуха вирячилась на порожнє місце. Потім — на байдужу Анхвісу.
—
Піду і я чогось поп’ю, мабуть, нашої з тобою хвірмової валер’янки,
бо наче нерви здають! — і знову щезла в будиночку.
—
...Та що за хво-о-окуси? — зойкнула, знов угледівши порожню
мисочку. Миколка з Найдою під тином облизували пальці та лапи й аж
качалися зо сміху.
Анхвіса ж — ні мур-мур.
—
«Ні, це повний хвініш!» — перекривляв Миколка, коли вони вже
добрались до відновленої Халабуди. — «Анхвісонько моя мила, чи ти їла, чи ти
пила?»
—
Гвав! Гвав! — і собі намагався вставити слово Найда.
Так І Іайда з Миколкою ненароком натрапили на Товстуху. А ще па нону
розвагу. А ще – дістали змогу часом трохи підживитись.
БІЗНЕС
Коли Найда з Миколкою бродять Вулицями, кожен шукає свого. Миколка
бачить усе, що вгорі, Найда — все, що під ногами. Ось бананова шкірка, он —
відірваний ґудзик, там — розтовчене печиво, на щастя, навіть не дуже дрібно...
Якось вони зовсім випадково гуляли Базаром. Базар Найда з Миколкою
відвідують рідко. Бо куштувати «бомжам» продавці нічого не дають. Це
покупцям — і пелюсточку сала вріжуть. Або сиру. Або ковбаси... А в Найди й
Миколки ж купувати – нема за що.
А це зайшли.
Базар уже збирався розходитись. Пакувались ящики, вантажились
«бусики». З криками: «Обережно!», «До-о-орогу!» роз’їжджалися до
підвальних комірок останні візки. Вітер починав розгонити по торговій площі
всякі папірці, пакети й інше нецікаве сміття.
—
Ти гля, як щедро базарювальники свою виручку обмивали! —
Миколка вказав на спорожнілі столики в ятках, де стояли і лежали різні пусті
пляшки.
—
Гав! — погодився Найда і замолотив хвостом, показуючи, що й під
столиком одна валяється.
– Буде нам заробіток! — стішився Миколка. І, впіймавши найбільший із
гнаних вітром пакетів, заходився збирати пляшки до кулька.
Миколка й раніше, надибуючи на підходящу пляшчину (з-під пива чи
горілки, бо, наприклад, з-під вина ще й не дуже приймають), відносив її в
