мов бліх, солодкий заморський дурман.
Полуда з очей спадає. Чомусь раптово згадалось багно, де колись мало не
втопився. Найда відчуває щось таке... Якусь небезпеку...
Ця дівчинка — не просто чужак. Вона — Миколчин, а отже, і його,
Найдин, ворог.
—
Новенька! Із паралельного «А»! Перевелась до нас, бо в її школі
вчителі погані. Прикинь, усього тиждень пропустив, а в Школі — така подія!
Класна чікса, правда? — тремтячим голосом хрипить Миколка, стискаючи
худими пальцями Найдин загривок.
Чіксами шкільні та вуличні хлопці обзивали симпатичних дівчат. Тих, що
Миколка перед ними вигукував Найді «фас!», хоч насправді жартував. Тоді
Найда удавано сердито гарчав, а сам лукаво позирав на господаря: диви,
злякалась!
Але тепер Миколка вимовляє слово «чікса», як ніколи не вимовляв досі. І
дивиться якось... по-собачому. Просто біда.
—
Гр-р-р! — відповідає Найда. Проте хлоп’як не слухає застережень.
Навпроти центрального входу зупиняється дуже блискуча машина.
Дверцята розчиняються і поглинають Чіксу.
Найда виляє хвостом і стрибає навколо господаря. Може, вони підуть на
Смітник? Туди ще зранку звантажили цілий кузов нового добра! Може,
пробіжаться Дворами? Товстуха вивісила сушити білизну, є нагода
розважитись! Якщо Миколка не схоче гратися в зав’язування вузлів на
простирадлах, то, може, Товстуха наварила хворельки?
Та Миколка, мов заворожений, плуганиться в той бік, де подаленіла блис-
куча машина.
Тепер Миколка перестав бути Найдиним.
Він щодня вичісує свою пелехату чуприну і начисто вимиває засмаглий
веснянкуватий писок.
Видраює щіткою свої вічно шершаві, такі добрі до Найди руки. Ба, навіть
зрізує вічно гострі пазурі з красивими чорними півмісяцями. Що ними досі так
лагідно чухав Найду за вухами.
Скрадаючись, він бризкається Вітчимовим одеколоном, який так смердить,
що Вітчим його досі не спромігся допити!
Але найгірше, що тепер Миколка щодня, мов на пожежу, поспішає до
ненависної Школи. І його не спинити. Навіть якщо догризти останні кросівки.
Найді тепер щоночі сниться багно, із якого Миколка порятував колись
песика, а він тепер нібито має рятувати Миколку...
— В-в-в-вав! — умовляє Найда. Та хлоп’як не зважає на його
застереження.
Лихе Найдине передчуття врешті справдилось.
Не варто розказувати, як і де Миколка роздобув ті злощасні Хризантеми.
Хоч наука з Конструктором не забулась, але тут хлопчик затявся, тож
виходу не було. І Найда мусив стояти «на шухері».
Ті Хризантеми смердять деревієм — бур’яном із Пустирища. Проте дуже
білі. І схожі на незнане, невідоме Найді й Миколці Свято.
Миколка вистежує Чіксу на розвилці стриженої алеї.
Підходить до Неї з Хризантемами.
«Я тебе люблю, і давай дружити!» — так він збирається казати. Бо перед
цим дуже довго, плутано і затинаючись, повторював ці слова.
—
Гр-р-р-р! — попереджає Найда.
Та хлоп’як не чує тих застережень.
Пес відходить за стовпчик. Щоб не бентежити хлопця й не сполохати
Чікси. І щоб не бачити цієї вистави. Бо йому відразу не сподобалось, як
скривились ЇЇ змащені солодким блиском уста.
—
Ану пш-ш-шов геть! Задрипанець! Приблуда бездомна! — вищить
болонка.
Невже побачила його і за стовпчиком? Найда механічно втискається в
землю і пригинає вуха.
Проте, виявляється, гукають не до Найди! Із алеї, блідий і знищений,
вилітає Миколка!
На його вмитому обличчі паленіють сліди букета. Наче від батога.
За коміром і по курточці понасипувано дуже білих пелюсток. І листя зі
смородом деревію.
—
Хто я, а хто ти! Щоб навіть дивитись у мій бік не смів, гидото! —
несамовито гукає Чікса йому вслід.
Тепер голос у Чікси гірший за голоси Товстухи, Завгоспа і всіх
Прибиральниць, разом узятих.
Миколка не зважає на Найду. Женеться кудись у безвість.
Найда стривожено поспішає за господарем. І його собаче серце
розривається від болю.
Увечері Миколка нарешті прибивається до Халабуди.
