смішно.
Може, Найда викачає писочок в павутинні — як ото сьогодні в лісі тим
липкучим «бабиним літом»?..
Ну, гаразд, мовчить, мовчить уже!..
Зненацька двері в хаті різко відчиняються.
З них вилітає Вітчим і, тримаючись за живота, з усіх сил поспішає через
подвір’я до туалету. Туалет — сказано трохи гучно: після Урагану Вітчим його
відбудувати ще не зібрався, вимостив тільки стіни, обклавши їх
кукурудзинням.
Через хвилину з дверей викочується один із його дружків і теж тримається
за живота. Похитуючись, чеберяє туди само. Надворі ще занадто видно, тож
мусить «займати чергу»!
—
Гей, ти там довго? — репетує він і вибиває чечітку ліпше, ніж
Найда сьогодні — кругом лісових скарбів.
—
О-о-о-ой! Живо-о-о-ота... скрутило! — озивається жалібно.
Дружок, не витримавши чекання й оздобивши свою нетерплячку пароч-
кою добірних лайок, заганяється в підпарканні кущі.
Найда з Миколкою сполохано переглядаються: ось тобі й грибні кола!..
Не встигли Вітчим з дружком вивільнити кукурудзяну хатку й кущі, як із
хати вилетіли ще два гості.
Один із них зайняв туалет, а інший, не маючи сил чекати, рушив просто-
таки... до сарая!!! Так сильно шарпнув двері, що багатостраждальна внутрішня
защібка вмить відпала.
—
Гав! Ой! — у два голоси зойкнули Найда з Миколкою.
Все! Зараз їх тут викриють і повбивають!!!
Дядько, який уже налаштувався на вдале приземлення, і собі звереснув.
Кулею вилетів із сарая і, ледве підтримуючи штани, навприсядки помчався
геть.
Видно, він теж злякався, бо, пострибавши бур’янами, вискочив за паркан, і
того вечора більше його не бачили.
—
Гриби-и-и! Мабуть, попались якісь поганки! — ошелешено стогне
той, який вилазить із туалету.
—
А такі ж були добрі, хай їм грець! — висовується з хати ще одна
скорчена від болю морда.
Особливо погано було Вітчимові: від його біганини в Найди з Миколкою
миготіло в очах дужче, ніж від осені.
Гонки до туалету набирали обертів.
Мама, кривлячись і тримаючись за живіт, найбільше, звісно, клопоталась
Вітчимом: відпоювала його водою, годувала якимись таблетками і винувато
слухала тиради на адресу свого «байстрюка» та байстрюкового «шолудивого
пса».
Коли Вітчим, перекопавши останнього матюка, зомлів (як ото Миколка
від його тютюнової науки), мама побігла до сусідів викликати «швидку».
А Миколка з Найдою не стали чекати, поки приїде біла машина з
«блимавками» або поки ще хтось зарветься до сараю.
Негайно повернутися до Халабуди! Вони гцо? Вони нічого!
Як-не-як завтра Миколці до Школи! Може, уроки треба зробити, чи що...
Ніч спали погано, хоч животи крутив не біль, а тільки голод.
Зате коли наступного дня дізнались, що всі гостювальники на чолі з
Вітчимом оклигали й знову засідають у Миколчиному подвір’ї, навіть трохи
пошкодували, що назбирали вчора тільки двоє відер.
НЕВДАЛИЙ ЖАРТ
Ну, що такого Найда зробив?!
Подумаєш, ішли вони собі з Миколкою мимо Товстушиного дворика!
У кицьки Анхвіси якраз мав бути підвечірок — Миколка для таких
прогулянок уже й ложку з собою носив. А що мисочка була порожня, то вони
собі йшли і зовсім просто так, мимо.
Ну, подумаєш — гавкнув на ту дурну Анхвісу! Сидить завжди, наче пані
яка, на тих штахетах, порошком і ковбасою несе від неї на кілометр! Та сто
тюків вона йому потрібна! Ходили б вони з Миколкою біля цього дворика,
якби тут не пахтіли кицьчині обіди й підвечірки, аякже!
А вона — ото ще ненормальна — як підскочить! Та як зашипить! Та
шерсть — дибки! Ого-го-го, така очі видере й не покається!..
Найда позадкував: не опускатись же до бійки з якоюсь тепличною
кицькою!
Пізно! Анхвіса вмент стала схожою на велетенського білого їжака та я-а-а-
ак кинеться на Найду, та я-а-а-к уп’ється йому в голову зубами й пазурами!!!
Миколка — в крик, та за кицьку — від Найди віддирати!
Товстуха — на поріг, та до Миколки, та за чуба його!
Не встиг Найда вчепитись Товстусі за ковбасно-порошкову ногу в дуже
рожевому капці, як різко заболіло вухо і кров залила йому очі так, що він уже
нічого не бачив.
Отямився, коли вони з Миколкою нарешті вирвалися з котячої пастки-
