Падає ниць на мощене з ганчірок ложе.
Лежить довго і мовчки. Цілий вечір і цілу ніч.
Найда так само безмовно сидить поруч. Навіть не сміє лизнути
Миколчиної щоки або рук із обрізаними нігтями. Навіть не дозволяє собі
завити.
А ще Найда — думає.
Так само лежить Миколка цілий наступний день.
Найда думає.
юло
хати і к
Увечері хлопчик нарешті засинає, і Найда вмудряється збігати до
скри-
Миколчиного дому. Поцупити півхлібини й принести господареві.
н
Лиш десь через тиждень Миколка знов усміхається. І чухає Найду за
їлонка.
вухами своїми новими чорними півмісяцями.
їсться в
Коли ж хлопчина, позітхавши, береться пакувати підручники й навіть
пий,
ви-
ґрамудзяє в зошиті якусь домашню, пес утішено молотить хвостом.
—
Хай там як, а час, Найдо, засвітитись на уроках! Бо Училка
\
задавить! — трохи натягнуто жартує Миколка.
Найда відсміхається йому очима.
истя зі
—
Прорвемось, правда, песику? — відхиляє мішковину Халабуди,
>! — рушаючи в туманний світанок.
не-
— Вввав! — погоджується Найда. Хоч його знов уже ніхто не чує.
бираль-
ПОЄДИНОК
У Миколчиному третьому «Б» зараз буде фізкультура. Всі, хто вже встиг
озри
ва-
переодягтися (Миколці й не треба: кросівки завжди на ногах!), вибрикують на
пришкільному стадіончикові.
Найда спостерігає з-поза огорожі. Підійти не зважується. Ніздрі чітко
вловлюють запах порошку, хлорки й ганчірки: десь недалеко шастає
Прибиральниця.
Діти збились у гурток і щось одне одному доводять. Найдині вуха чітко
вловлюють якісь незрозумілі слова:
—
А в мене — колі!
—
А в мене — чау-чау!
—
А в мене — шарпей!
—
А в моєї сестри — фокстер’єр!
—
А в моїх родичів — ердельтер’єр!
Подуріли, Їй-Богу! Зовсім у тій Школі мізки позабивали!
—
А в наших сусідів — лабрадор пікінес!
—
А в наших — японський хін!
—
А мені подарують боксера!
—
А мені куплять кокер спанієля!
Ох, краще б у м’яча ганяли, ніж у такий безглуздий словесний футбол!
Найда вже хотів розвернутись і йти на свою брикетну купу. Та наступні
слова зненацька прояснили суть розмови:
—
А в моєї тітки — німецька вівчарка!
Ах он воно що-о-о!.. Собаками хваляться! Ану ж, що скаже його Миколка?
Найдине запитання мовби перехопила Катька — зубрилка, з якою хлопчик
сидить за однією партою:
— А в тебе, Миколко, хто?
— О, хай скаже, хай скаже! — зареготав хтось.
— У мене... Я той... Назви точної не знаю... Якась українська
розвідницька!..
— Ох, не сміши! — виокремився з гурту один Тип. — В тебе порода —
суміш бульдога з носорогом! Ха-ха-ха!
— Мій Найда — дуже розумної, дуже класної породи! — наїжачився
Миколка.
— Таку породу ще звуть «Абиздошка»! — засміявся другий Тип.
— Та він... Він мене від урагану врятував! Він знаєте, як бігає?!! —
Миколка затис кулаки, хоч бачив, що сила не на його боці.
Найда і собі зайняв позицію, яку Миколчин учитель фізкультури називає
«на-ста-а-арт...».
— Хе, чи не з тих він, що про них кажуть: для скаженої собаки — сто
кілометрів не крос? — домагався свого Перший Тип.
— Скажений? Це твій шарпей скажений! — не здавався й Миколка.
— Твій Найда такий самий вошивий, як і ти!
Найда згрупувався в позицію «Ува-а-ага!»...
— Що? Та мій Найда мудріший за всіх ваших кокерів-мокерів!
— Я зараз покажу «мокерів»! — Перший Тип ухопив Миколку за барки.
«М-м-м-марш!!!» — пролунало в Найдиній голові фізруковим голосом, і він
коршуном кинувся на ворога. Идеться-бо вже навіть не про його, собачу, честь
— про честь господаря!
— Ти гля, цей блохотрус уже тут як тут! — трохи злякано вигукнув
Другий Тип. — Ще візьме й покусає!
— Забери свого здихляка, бо фізрукові розкажу! — занив Перший Тип.
Ага, злякався-таки, «герой»!..
— Попросиш у нього пробачення, тоді пустить! — віддихувався від
Типового «рукостискання» Миколка. — Найдо, тримай, поки я не скажу!
Найда й не думав пускати, хоч рукав задушливо тхнув соляркою та
мастилом: видно, в Першого Типа, крім шарпея, є ще авто.
— Ну, попрошу, попрошу пробачення в твого паршивця, якщо він потім
