груші?..
Кудись треба сховатись, кудись треба сховатись, кудись треба сховатись!!!
Найда й сам не годен пояснити, чому це раптом його щось наче погнало
геть із Халабуди.
Просто все навколо мовби казало Найді: «Тікай!» — і він кинувся з усіх
лап, заманюючи за собою Миколку.
Хлопчик неабияк розсердився. Він якраз мав дуже нагальну роботу —
зводив підпорну стінку для Халабуди: цими днями на Пустирище вивезли цілу
купу битої цегли. Глини тут і так повно: не лінуйся тільки гребти. Хоч цемент,
звісно, краще!
І піску вдосталь. Колотив глину з піском у старому погнутому відрі й
мурував. Щоб — на віки.
Миколка сердився, але за собакою — пішов. Бо знав, що Найда ніколи не
кличе просто так.
У сарай!!! Найда вивіркою заскочив у щілину й уже звідти гарчанням
скомандував господареві зайти слідом.
Миколка слухняно зайшов у рипучі двері й звично замкнув їх за собою:
хто зна, яка планета може найти, крім Найди, ще й на Вітчима.
—
Якщо ти вже мене сюди приволік, пошукаю щось для нашої
Халабуди! — Миколка, зітхнувши, приступив до ревізії сарайного мотлоху —
Поможеш?
Та Найді було геть не до мотлоху й не до облаштування Халабуди!
«Рятуйся!» — кричала йому раптова тиша, яка запала надворі (не чути
було навіть горобців).
«Рятуйся!» — беззвучно пульсувало густе сарайне павутиння, чомусь
напружене, мовби високовольтні дроти над Вулицею.
«Рятуйся!» — в паніці вирувала сарайна мишва, яка з усіх сил заривалася в
землю, аж та ворушилась і ніби дихала.
«Щось має статись, щось має статись, щось має статись!» — гупало
навколо, гупало в Найдиній голові, гупало єдиним, спільним для всього живого
серцем.
І сталось.
Спочатку різко потемніло, наче вони сиділи не в сараї, а десь у підземеллі.
Принишклий сарай раптом стрепенувся і зазвучав: страшно зарипіли його
стіни від сильнющого вітру, загуркотів дах під суцільною зливою небесної
води.
—
Заманив сюди, тепер нам тут і гаплик! — видихнув Миколка
поблідлими вустами. А може, він і гукав, просто крізь шум грози почути його
/ДТ і!
п і ?
було неможливо.
Щілини в сараї завивали тужливіше, ніж ціла зграя диких псів.
чути
Коли ж із даху почало зривати толь, а стіни захитались, хлопчик рвонувся
І)
до дверей.
ІШ-
Щойно він зняв защібку, двері з гуркотом відчинились.
Надворі робилося щось жахливе: з чорно-зеленого неба валив дощовий
;
потік. Ревів шалений вітрисько і мало не до землі гнув дерева. Літали шматки
їлис
шиферу, чувся гуркіт каміння, дзвін побитого скла...
Ураган якийсь, чи що? – намагався перекричати бурю Миколка. — Найдо,
я
о на-
або ми валимо звідси, або нас тут завалить!!!
шого
Проте навіть зараз хлопчик не захотів бігти до хати. Бо принцип є
принцип, та й Вітчим — це ще один добрячий кінець світу.
л с л л і .
—
В туалет!!! — схопився Миколка за рятівну думку.
мого
події.
Справді, якщо сараєм термесувало, наче контейнером над кузовом
ідди-
сміттєзбиральної машини, то прямокутничок дощаного туалету коливався
було
тільки трохи: як ото хватка серед мирної річкової течії.
—
У-у-у-у-у! – завив Найда й учепився Миколці за штанину. Чогось
іувся
йому зовсім не хотілось, щоб хлоп’як ховався в туалеті.
—
Тьху, з тобою разом! — сплюнув Миколка, але погодився: Найда
овий
мат-
просто так не затримує.
а. —
Щойно Миколка натужно прихилив і знову защіпнув сарайні двері, як у
них із того боку гухнуло чимось важким.
Навколо зашуміло, загуркотіло й загуло ще дужче.
Миколка з Найдою забилися в напівпорожню загорожу для вугілля і мало
не зарились у чорний попіл. Дрижали і зойкали від кожного удару.
Коли все стихло, виповзли на подвір’я.
І вжахнулися.
Кругом по кісточки стояла каламутна піниста вода.
Одна половина груші була відчахнута, гілля розкидане.
Столика, що під грушею, розтрощено на друзки.
Вікна у хаті повибивані: як одного разу після п’яної бійки Вітчима з
гостювальниками.
Усе подвір’я — в смітті, битому склі, трісках, у шматках толю, бляхи і
шиферу.
А на місці туалету... Лиш дерев’яна підлога — з діркою посередині!!! Ні
