паралельного класу, навіть не вимовляв її імені, але Найда нюхом чув, що те
мовчання — таки про неї, про Чіксу.
Ні, просто жодна з придуманих кар не здавалась доречною. Одна —
занадто м’яка, інша — надто велична як для нікчемної Чікси.
Однак час урешті настав.
У ці дні Миколка з Найдою приходять до Школи зарання. Похолоднішало,
і в Халабуді не дуже наспишся. Навіть під ватяною ковдрою, що її, наполовину
зітлілу од Вітчимової цигарки, Миколка з Найдою перетягли на Пустирище.
Таких «ранніх пташок» щоранку назбирується в шкільному дворі чимало.
Прибиральниць і Завгоспа не видко. Навіть Школу ще зачинено. Хлопці
борюкаються й кидаються портфелями, старшокласники покурюють з рукава і
видивляються на чікс, тобто на дівчат. Малі ж і великі чікси, тобто дівчата,
хихотять, базікають і крадькома поглядають то на хлопців, то у блискучі
кружальця, в яких їм себе видно, мовби у найпрозорішій відстояній калюжі.
Але щоранку і дівчата, і хлопці, найменші й найстарші, завмирають та
забувають про все на світі, коли до Школи підвозять Чіксу.
Вона висковзує з блискучої машини біля квадратно підстрижених кущів.
Павою пливе центральною алеєю через усе широченне Дворище до
шкільних Дверей.
У Чікси щоразу нове вбрання під або над шкільною формою, через раз
новий рюкзак і через два — нова мобілка.
Проте щоразу — той самий запах незнайомих країн і чогось солодкого, але
не цукерок. А ще — верескливий голос пещеної болонки. І крижаний погляд, у
якому ніколи не видно нічийого відображення, як-от у блискучих кружальцях
чи в найпрозорішій калюжі. У ньому тільки вона сама.
І на помсту сьогодні Чікса напросилась також сама.
Найда зосередив увесь свій гострий зір і вловив ще одну свіженьку деталь.
Щось зовсім непомітне визирало з-під холоші формених, хоч і модерних,
Чіксиних штанів.
Найда тихенько стрепенувся й тихенько пішов назирці.
Найда напружив увесь свій нюх: пахло вчорашнім днем. Напередодні,
скинувши колготи, Чікса ненароком залишила їх у шкільних штанях і там
забула!..
Найда напружив усю м’якість на подушечках своїх лап і безшумно
підкрався до Чіксиних ніг. Як тільки Чікса пригальмувала, читаючи «есемеску»,
легенько піймав зубами крайчик того вчорашнього дня, потягну-у-ув... — І
відпустив аж тоді, як виволік на пристойну довжину. Тепер він просто чемно біг
слідом, а безрозмірні колготи ривками стрибали за правим лакованим чобітком.
Проте Чікса не помітила, що її вчорашні колготи стали об’єктом здивова-
ної уваги всіх присутніх. Вона ішла, як завжди, задерши голову й ні до кого не
вітаючись.
А Найда весело трюхикав за нею і демонстративно прикидався, ніби хоче
колготи вхопити: граючись так, у дитинстві ловив усе, що ворушиться. Так досі
часом грається Товстушина кицька Анхвіса.
Малі й Старшокласники, навіть Завгосп і Директор, які з’явились у Дворі,
повитріщалися на процесію.
Чікса, купаючись у загальній увазі, навіть сповільнила крок.
Присутні почали перешіптуватись і переморгуватись.
Чікса ще більше запишалась і закопилила змащені липучим блиском губи.
Перед сходами Найда знов ухопив зубами колготок, гучно заскавулів —
ніби йому жаль покидати «здобич», і зупинився.
Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась... І вклякла:
знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько.
І тримало в зубах, наче якийсь бальний шлейф, її ж, Чіксин, капроновий
колгот! Що тягнувся із її ж штанів!
Чікса розгубилась і не знала, гонити пса чи рятуватися від ганьби.
Аж тепер усі відверто розреготались.
— Ану пш-ш-шов геть, приблудо! С-с-собака! — болончасто заверещала
вона.
Найда хотів з гідністю покласти «шлейфа», але той засів на зубові. Чікса
вищала. Найда мотав головою, аж поки не наступив на колгота лапою. Той
відчепився і пес дременув до Миколки.
Уся школа зареготала ще дужче. Тільки Директор ледве тамував сміх. А
Завгосп геть-чисто забув, а може, просто сьогодні не хотів проганяти Найду.
Видно, та Чікса усіх дістала.
