яблука! Не тільки тому, що сад і хата тієї Жінки далеченько, а й тому, що вони
наскрізь просякнуті пахощами яблук!!! Пахощами, які забили дух Миколки!..
Найда ще для годиться трохи подзявкотів. Але скоренько завиляв хвостом
і заспокоївся.
Гаразд, хай уже! Хай слухає ту свою Училку, хай помагає і старим, і
літнім! А ну ж серед них, як от сьогодні, трапиться людина, що колись
урятувала тобі життя!
ЯК НЕБО В РІЧЦІ ВТОПИЛОСЯ
Біля неглибокої річки Болотянки зібрались малята. Це приїхали друзі до
Дівчинки: так само малі, так само пропахлі милом, цукерками й батьківською
любов’ю.
Усі перелякано дивилися то на воду, то на Найдиного Миколку. Після
того, як Миколка врятував хом’ячка Терточку, він здобув у Дівчинки
Авторитет.
—
Дивіться, діти, небо втопилося! — гигикнув Миколка. Так, аби що-
небудь сказати цій пещеній дитсадківській громаді.
—
Гав! — з гідністю потвердив Найда Миколчині слова.
На дні тихої річки справді спочивала безмежна блакить, а в ній
кошлатились білі хмарини.
Діти зажурено мовчали.
Раптом котресь поглянуло догори. Небо вгорі було'.
—
Ну, як вам сказати? ~ зніяковів Миколка. — Небо ж не все
втопилося. Тільки шматочок, тільки нижнє бовтнуло... той, упало. Але й без
нижнього неба хіба ми не відкинемо ратиць, той, копит? Тобто, той... хіба
зможемо жити? Хіба зможуть літаки нормально літати? Пташки почнуть
задихатися, дощі стануть холоднішими! Бо вже фугуватимуть, той, ітимуть аж
із отієї, вищої частини. А легкий сніжок зовсім до нас не долітатиме...
—
Гав! — додав значимості Миколчиним словам Найда, ніби крапку
поставив. Справді, цього року снігу було — тільки подушечки лап намочити.
Малята слухали, наче заворожені. Миколка ж говорив і говорив,
пишаючись тим, що вперше у житті завоював таку увагу, що так багато
круглих оченят прикипіло до нього.
Нечутно підійшов чужак — хлопець з Вулиці. Посмердів новими череви-
ками й пиріжками, послухав трохи, а тоді як розрегочеться!
—
Чого, малі, вуха порозвішували? Слухаєте цього вошивого! «Небо
втопилося!» Гляньте вниз, дурні. Бачите себе? То ви що, теж потопилися? Це
просто відображення! Як у дзеркалі! Зрозуміло?
Діти полегшено відітхнули.
Чужак гордо пішов стежкою далі.
—
Найдо, за мною! — рушив і присоромлений Миколка.
—
Гав! — Найда рвонув за Миколкою, але в останню мить уловив
сліди незнайомого Собаки: чи не той, що погриз «куряче» пальто, викинуте
Товстухою на Смітник?
Малеча стояла на місточку і знов дивилася то на воду, то на небо.
—
Жаль, що сніжинки не долітатимуть!.. — першою врочисте
мовчання порушила Дівчинка. Очиська її були повні зворушення від
незвичайної події.
—
Скода, со досці будуть холоднісими!.. — підтвердило котресь.
—
Відображення відображенням, а небо таки на дні!.. — дивувалося
інше.
—
Яка мілка річка і яке глибоке небо втопила!.. — зітхнули всі
зачаровано.
—
Гав! — підкреслив урочистість моменту Найда.
І, вмить забувши про запах незнайомого Собаки, радісним клубком по-
трюхикав доганяти господаря.
ГІАЦИНТ
Довгими вечорами в Халабуді Миколка долонями виробляв різні фігурки
проти свічки, і вони кидали на фанерну стіну химерні тіні. У такі години
Миколка часто розказував Найді, що, коли виросте, вони з песиком підуть
служити в якійсь компактній... чи то контрактній армії.
З них обох вийдуть добрі вояки. Ех, із Найдою та Миколкою Україна ко-
лись нарешті займатиме не тільки перше місце за кількістю курців (Училка
розказувала), а й за цією, як її... обороноздатністю! А ще Миколка теж
почепить Найді такий медальйон, як той, що його невідомий солдат почепив на
війні улюбленому собаці!
Тож недарма шостого грудня, повідомила Миколчина Училка,
відзначається День українського війська. Ще вона придумала, ніби в цей день
Миколці й усім хлопцям класу треба вручати гостинці.
«Гостинець» — уже навіть слово пахне чимось дуже гарним і таємничим.
