Та ні, гарбуз більше скидався на одного пихатого бульдога з дев’ятиповер-
хівки. Вітчимова морда мала би бути страшніша. Для повної схожості в гарбуз
довелося б улити бутель самогону й уткнути «бичка»-недопалка. А що цих
речей Миколка з Найдою в себе ніколи не мали, то й так зійде.
Миколка насадив гарбуза на дрючок, поверх пальта: о, тепер уже мовби
людина!
Залишалось тільки обв’язати чимось «голову»: про сяку-таку шапку для
Миколки Найда не подбав.
Товстушин Дворик був уже прибраний і порожній.
Миколка примостив «чоловіка» на лавці біля гарбузів: от сів собі хтось і
схилився, дрімаючи.
Вони з Найдою причаїлись за тином і почали ждати.
Десь за півгодини Товстуха з відром викотилась у Дворик. Уже сутеніло,
тож Миколчиної підстави не завважила.
Мугикаючи під носа якусь пісеньку, рушила до колонки.
Раптом я-а-а-ак звересне!
Та я-а-ак брязне відром, та я-а-а-ак побіжить назад у хату!!!
Наче та скажена Анхвіса! Такого кіна Миколка з Найдою навіть не
сподівались!
За кілька хвилин Товстуха знов обережно висунулась із Будиночка.
Покрадьки наблизилась до лавки. У напівтемряві опудало було дуже
людиноподібно.
—
Агов, чоловіче! Що ви тут робите?
«Чоловік» мовчав.
—
Прошу пана, це, мабуть, якась хвальсихвікація! Ви, мабуть,
переплутали адресу!..
«Панові» — хоч би що!
—
Громадянине, нащо мені ваші хвестивалі?! Забирайтеся з мого
подвір’я!
«Громадянин» і не думав слухатись.
Миколка з Найдою лежали на землі у сховку, собака скавулів од сміху,
Миколка пирскав, затуляючи рота рукавом.
Жінка підійшла ближче.
—
Якщо ви свататись, то можете відразу набрати собі гарбузів! Ми з
Анхвісою — хвеміністки й кавалерів не приймаємо!
«Кавалер» нахабно шкірився з-під ганчір’я.
— Хвлегматик якийсь, чи що?.. Чи — хванатик-маньяк?.. Чи просто
заснув?.. — Товстуха обережно поторсала «гостя» за плече. — Я зараз викличу
міліцію!
«Хванатик» тільки ще нижче звісив голову.
— Може, вам погано? Може, вас до хвармацевта?
Миколка з Найдою аж качалися від реготу.
Мабуть, Товстуха вирішила зміряти «хворому» пульс, бо взяла його за
рукав.
Пальто зсунулося, з-під нього посипався бур’ян.
Але Товстуха й тепер не второпала, в чому річ. Вона сварила «негідника»,
що насмітив у щойно прибраному Дворикові!
Аж коли гарбуз упав із палиці і погуркотів асфальтом, до неї почало
доходити.
—
Ах о-о-о-он воно що-о-о-о!!! — аж заспівала з несподіванки. — То
це все — хвікція? То це — чиїсь дурні хвокуси?
Товстуха пірвала дрючка, якого висмикнула з того-таки «чоловіка», і
метнулась до огорожі.
— Ану, де-е-е тут ті ахверисти?!! — верещала мало не на всю Вулицю.
Підозрював же Найда, що вона — скажена!
Тож вони з Миколкою ґав не ловили. Ноги-лапи на плечі — й гаття!
В Халабуді ще довго обговорювали пригоду, передражнювали Товстуху і
сміялись, аж падали, аж надривали животи.
—
«Хоч ваші черевики дуже ґламурні, але шапочку можна було
підібрати моднішого хвасончику!» — кривлялась хлоп’яча тінь супроти свічки.
— ...«Не хвилюйтесь, прошу пана, хвармацевт вам причепить голову
назад!»
—
...«Забирайтесь, шановний, бо зараз нацькую на вас Анхвісу! Як
скажч своїй кицунечці: «Хвас!» — із вас тільки зернята посиплються!..»
Хоч Найді трохи й незатишно було моститись до сну не на пальті з куря-
чим ароматом, він робив це весело.
Бо ж хіба не дотепник його Миколка?!!
А пальто завтра Товстуха-чистьоха точно занесе на Смітник, і Найда знову
його притягне.
ПОМСТА
Найда так довго чекав цієї нагоди, що, дочекавшись, аж не повірив у неї.
За цей час перебрав безліч варіантів. Поцупити з Чіксиної сумки
Щоденника і розтерзати його серед шкільного дворища? Вимочити її портфеля
в найбруднішій калюжі? Натрусити бліх до пакета зі спортивною формою?
Заразити глистами? Привселюдно покусати? Покусати крадькома, але щоб знак
лишився навіки — як на його собачому серці?
Колись та Чікса дуже образила Найдиного Миколку.
Ну, ніяк не міг вибрати Найда. І не через кам’яну Миколчину байдужість
до того випадку. Еге ж, Найдин господар ніколи не згадував новенької з
