Робін Гуд - страница 11

Шрифт
Интервал

стр.

Проте іншим м'ясникам зовсім не сподобалась така торгівля, і вони, зібравшись докупи, стали перешіптуватись.

— Бач, який гультяй, — сказав один, — не інакше як продав батькову землицю і оце вперше потрапив на базар.

— Та він просто злодій, — мовив другий. — Убив м'ясника на дорозі і вкрав його воза з м'ясом.

Робін чув ці розмови, але у відповідь тільки ще веселіше сміявся і голосно наспівував пісню. Дивлячись на нього, люди й собі сміялись і тісніше обступали його віз. А коли якась гарненька рожевощока дівчина погоджувалась, щоб Робін її поцілував, натовп аж лягав від реготу.

Тоді інші м'ясники зметикували, що треба діяти хитрістю, і звернулися до Робіна з такими словами:

— Послухай, брате, якщо хочеш торгувати м'ясом разом з нами, ти повинен вступити до нашої гільдії[13] і дотримуватись наших правил торгівлі.

— Сьогодні ми обідаємо в замку шерифа, — сказав інший, — запрошуємо і тебе до нашого гурту.


Бачили ми, як ти м'яса дівчатам
За поцілунок відрізував шмат.
Треба тебе нам до гільдії взяти,
Будеш купцеві кожному брат.

Розпродавши м'ясо, Робін заїхав на постоялий двір і попросив знайомого конюха приглянути за конем та возом, а сам став збиратися йти з м'ясниками до замку шерифа.

Слід сказати, що в ті дні, коли ярмарок в Ноттінгемі був у самому розпалі, шериф влаштовував звані обіди для членів різних купецьких гільдій, від яких мав неабиякі прибутки за надання їм права базарювати в місті. Як тільки Робін Гуд у супроводі трьох чи чотирьох м'ясників увійшов до бенкетного залу, одразу ж туди прибув набундючений шериф у пишному вбранні. Він милостиво привітав присутніх, і численні гості одразу сіли за стіл, що аж тріщав під наїдками та напоями.

Шериф запросив Робіна на чільне місце, праворуч від себе, бо саме перед цим один з м'ясників прошепотів йому на вухо:

— Цей пришелепуватий хлопець коїв сьогодні таке, що ми мало животи не понадривали. На один пенні він давав м'яса більше, ніж ми на три, а кожній дівчині, яка згодна була його поцілувати, накидав ще добрячий шмат.

А інші м'ясники додали:

— Він зовсім не знає ціни добру, і перший-ліпший спритний чоловік може обдерти його до нитки.

Шериф ладен був навіть зі свого рідного брата зняти останню сорочку, і тому не міг відмовитися від спокуси обдерти молодого марнотратця. До того ж він гадав, що цей гість звеселить всю компанію за бенкетним столом. Отже, посадовивши Робіна поруч себе, шериф приділяв йому особливу увагу і несамовито реготався з його жартів. Проте, правду кажучи, важко було втриматися від сміху, бо Робін сипав такими дотепами та жартами, від яких усі присутні хапалися за животи.

Останнім з гостей прийшов єпископ Герфорда. Прочитавши передобідню молитву, він сів ліворуч від шерифа. Товстий, із драглистим тілом єпископ являв собою повну протилежність господареві дому з його пісною худорлявістю.

Після молитви, поки слуги заносили до зали дерев'яні таці з м'ясними стравами, Робін підвівся з місця і сказав:

— Ми з вдячністю прослухали молитву мілорда[14] єпископа. А тепер, любі друзі, веселіться і пийте, — я не поїду звідси, поки не розплачусь, хоч це вже й коштує мені більш як п'ять фунтів. Отже, мілорди й джентльмени, не жалійте вина, пийте на здоров'я!

— Ви тільки послухайте, послухайте, що він верзе! — зарепетували м'ясники.

— Ох же й веселун, — мовив шериф, — та тільки цей бенкет влаштував я сам. Однак у тебе, мабуть, не одна сотня голів худоби і дуже багато землі, якщо ти так легко розкидаєшся грішми.

— О, цього в мене вистачає, — відповів Робін, і в його очах застрибали бісики. — П'ятсот рогатих худобин маю я та мої брати, і жодної з них ми досі не змогли продати. Ось чому я став м'ясником. Проте я не розуміюся на торгівлі й охоче продав би всю череду, якби тільки знайшовся покупець.

У шерифа прокинулась його невситима зажерливість. «Якщо цього дурника все одно хтось обскубе, — подумав він, — то чому б цього не зробити мені?»

— То ти кажеш, п'ятсот голів? — поквапливо перепитав він Робіна.

— Точніше, п'ятсот десять ситих, вгодованих худобин, яких я хоч зараз згоден продати за підхожу ціну. Їй-бо, тому, хто заплатить мені живими грішми, я віддам усе це добро за двадцять золотих кружечків. Хіба я дорого правлю, панове?


стр.

Похожие книги