Непереможним бійцем на палицях в усій тамтешній місцевості вважався тоді якийсь Ерік із Лінкольна. Про його подвиги, оспівані в баладах, ходила слава по всьому графству. До того ж цей Ерік страшенно любив похизуватись. Ось і сьогодні він набундючено походжав по одному з численних помостів, вихваляючись своєю силою і пропонуючи кожному, хто схоче з ним позмагатись, проломити голову за шилінг[15]. Кілька чоловік одважились випробувати свою вправність та силу, але Ерік швидко впорався з ними і зіштовхнув їх з висоти на землю під регіт та глузливі вигуки глядачів.
Навпроти помосту, де хазяйнував Ерік, сидів якийсь незграбний здоровань у брудному старчачому лахмітті, із зарослим щетиною обличчям, і тільки посміхався, коли дрючок непереможного бійця торохкав по чиємусь черепі. Та ось, обходячи арену під час перерви у грі, оскільки більше не було охочих підставляти свої боки під його удари, Ерік зненацька помітив глузливу посмішку довготелесого обірванця і різко обернувся до нього.
— Гей, ти, голодранцю! — гаркнув він, — облиш шкірити зуби і поважай кращих за себе, бо, клянусь Богородицею, зараз же я виб'ю пилюку з твого дрантя!
Здоровань у лахмітті посміхався й далі.
— Я бідний жебрак, — відповів він, — проте я завжди готовий виявити повагу до того, хто справді кращий за мене. Тільки боюсь, що вам не пощастить навчити мене гарних манер, так само як і вибити пилюку з моєї куртки.
— Ану виходь! Виходь сюди! — заволав Ерік, розмахуючи палицею.
— Що ж, це можна, — сказав здоровань, повільно й важко підводячись з місця і розминаючи зомлілі ноги. — З великим задоволенням полічу цьому хвалькові ребра, якщо добрі люди позичать мені кийок.
Десятків зо два рук одразу потяглися до нього з дрючками — охочих подивитись, як лусне чиясь голова, було багато, хоча ніхто вже не бажав ризикувати власною.
Здоровань вибрав найтовщу й найважчу палицю і, зігнувшись, незграбно поліз на поміст. Та коли він опинився поряд з Еріком і випростався, то виявилось, що він майже на голову вищий за свого супротивника. Однак палицю він тримав так кумедно, що натовп вибухнув дружнім реготом.
— Захисти честь Ноттінгема, хлопче! — лунали звідусіль вигуки глядачів.
Бійці стали на свої місця і зміряли один одного поглядами. Кожен з них чекав, що перший випад зробить інший. Але так вони стояли лише мить, бо Ерік, бажаючи провчити цього обідранця і скинути його якнайшвидше з помосту, сміливо почав атаку і з усієї сили луснув свого супротивника по плечі. Жебрак аж затанцював від болю і, здавалося, ледве не випустив палицю з рук. Натовп заревів, Ерік приготувався до наступного, ще дошкульнішого удару. Та раптом незграбного жебрака наче підмінили. Він блискавично випростався на весь зріст і почастував Еріка несподіваним та влучним ударом зліва. Хвалько гепнувся, наче каменюка, на дошку помосту, а натовп, чиї симпатії одразу перейшли на бік жебрака, аж надривався від реготу та криків, бо нікому ще не довелося бачити, щоб Ерік із Лінкольна ковтав пилюку.
Проте Ерік так само швидко підвівся, як і впав. Поквапливо відскочивши вбік, він приходив до тями й чекав слушної нагоди. Тепер Ерік упевнився, що має справу з дуже серйозним супротивником, і став набагато обережнішим.
Цього дня незчисленні любителі бою на палицях, що стовпилися навколо помосту, побачили найвеселіше зі змагань, які будь-коли відбувалися в Ноттінгемі. Обидва бійці показували виняткову майстерність, виключну силу і точність ударів, і жоден не поступався своєму супротивникові в молодецтві. Ерік знов і знов намагався знайти слабке місце в захисті жебрака, але той влучно відбивав усі його удари. Сам же здоровань не нападав; він лише незрушно стояв на одному місці й задовольнявся тим, що зводив нанівець кожну чергову атаку Еріка. Довго їхні палиці стукотіли одна об одну, і довкола розлягався тріск, як під час великої лісової пожежі. Весь час Ерік намагався бути вкрай обережним, але зрештою нерви бійця не витримали, і він став сипати лютими блискавичними ударами — неначе величезний град застукотів по дахові будинку. Однак і ця атака наштовхнулася на несхибний захист велетня-жебрака. Та ось невідомий обідранець улучив слушну мить і змінив свою тактику. Одним невідпорним ударом знизу вгору він вибив палицю з рук Еріка, так що вона тільки промайнула в повітрі; тієї ж миті другий удар звалився Ерікові на голову, а третій змахнув його з помосту, наче муху з шибки.
