Гармидер у школі - страница 2
му з цим старим самодуром!
- Як я вас розумію, - пробурмотіла
собі під ніс місіс Штурх, набираючи номер
містера Данвуді. Але з'ясувалося, що міс-
і ї
тер Данвуді покинув учителювання. Місіс
Штурх дзвонила до інших учителів, які
працювали на підміну, але всі вони або
знаходили відмовки, або ж їх не було на
місці. Місіс Штурх почало здаватися, що
ніхто не хоче навіть наближатися до їхньої
школи, а тим часом вона уже підійшла до
кінця свого списку.
Двері раптом різко розчинилися, і в них
з'явилася люта голова містера Шрапнеля:
- Ну що, місіс Штурх, ви вже когось зна-
йшли? Через десять хвилин починаються
уроки.
12
- Боюся, місіс Перкінс не зможе при-
йти, міс Джуніпер... е-е-е... зайнята в іншо-
му місці, містер Данвуді...
- Шановна, мені не потрібні жалюгідні
відмовки. Знайдіть мені вчителя для класу
містера Дейвіда.
Двері так само різко зачинилися, змів-
ши подмухом зі столу місіс Штурх купу па-
перів і розкидавши їх по підлозі.
Секретарка стала навкарачки і почала
шукати список учителів на підміну.
Врешті-решт список знайшовся, він ле-
жав під заявкою прибиральниці на шість
тонн рідини для чищення унітазів. Місіс
Штурх зітхнула:
- Якби ж то наша прибиральниця та й
вивчила нарешті одиниці вимірювання!
Зітхнувши, вона виправила тонни на
літри.
- Думаю, шести тонн нам би вистачило
на сто років. Ну, хто там у нас залишився?
Місіс Грін і міс Гармидер.
Секретарка знову взялася за трубку. Но-
мер місіс Грін не відповідав.
Таким чином, залишилася тільки міс
Гармидер.
13
У трубці почувся тільки один гудок,
перш ніж на тому кінці взяли трубку і
відповіли - дуже-дуже схвильованим го-
лосом.
- Не турбуйтеся, - прощебетала міс Гар-
мидер. - Я буду за хвильку. Та яке там,
навіть швидше - за мить! Я тільки візьму
сумку і скочу нагору намалюватися... Та
ні, не буду, я встигну це зробити у машині,
по дорозі. О Боже, уроки починаються че-
рез п'ять хвилин! Я мушу рухатися.
- Міс Гармидер, - почала місіс Штурх. -
Ви знаєте...
- Так-так, Дандербанківська школа, -
вигукнула міс Гармидер у трубку на тому
боці. Її голос звучав дуже дивно, бо, мабуть,
саме в цей момент вона стрибала на одній
нозі, натягуючи на другу ногу колготки.
- У вас там нічого не сталося? - стур-
бовано запитала місіс Штурх після громо-
вого удару, що прокотився по телефонній
лінії і влетів у її праве вухо.
- Нічого, нічого! Усе гаразд! - тепер го-
лос міс Гармидер чувся якось наче звіддалік.
Мабуть, це було тому, що вона впала, тим-
часом як телефон полетів у протилежний
14
бік. - Не переживайте, я вже виїжджаю, -
повідомила міс Гармидер, і в трубці почули-
ся гудки, перш ніж місіс Штурх встигла
сказати їй, що їхня школа називається Да-
лендонська, а не Дандербанківська.
Місіс Штурх злегка потрясла головою,
ніби намагаючись отямитись. Вона встала з
крісла, щоб піти і сказати директорові, од-
нак зупинилася. На її тонких губах з'явилася
легенька усмішка. У неї виникло передчуття
стосовно міс Гармидер, передчуття, від якого
вона почувалася знервованою, але водночас
їй хотілося хихикати. Невідомо, що було при-
чиною цього почуття. Можливо, думка про
те, як містер Шрапнель зустрінеться з новою
вчителькою.
Як би там не було, директор був задо-
волений новиною. Він глянув на годинник.
- Залишилося чотири, ні, три хвилини
до свистка на початок уроків. Ви молодець,
місіс Штурх. Сподіваймося, вона встигне.
Що ми про неї знаємо?
Місіс Штурх подивилася у свій список
учителів на підміну.
- Вона пише, що може навчати кого за-
вгодно і чому завгодно.
15
Директор потер руки:
- Справді? Добре, добре. Сподіваюся, во-
на вже їде сюди. Я мушу йти дати свисток.
Він схопив свисток, який висів коло
дверей, з його боку, і розмашисто пішов
через хол у шкільний двір.
Діти кричали, верещали і гасали навсі-
біч, мов кульки у фліпері. Але що таке ді-
ти для містера Шрапнеля?! Він команду-
вав школою, немов своєю власною приват-
16
ною армією. Тут було місце для всього - і
все мало своє місце. Тут був час для всього
і на все... Він не зводив очей з годинника.
Десять секунд, дев'ять, вісім - свисток уже
був напоготові.
Пронизливий свист - і вся біганина,
шум і гам припинилися. Усі діти завмерли
нерухомо, кожен на тому місці, де його за-
