Unknown - страница 8
Матильда ледве дошкандибала до свого порожнього будинку, тримаючи обома руками височенну клітку. В їдальні був великий камін, і вона почала запихати клітку в димар, щоб її не було видно. Це було нелегко, та врешті-решт дівчинка з цим упоралася.
— Алло, алло, алло! — гукнув їй птах. — Алло, алло!
— Заткнися, телепню! — відповіла Матильда й пішла змивати з рук сажу.
Увечері, коли мати, батько, брат і Матильда, як завжди, вечеряли у вітальні перед телевізором, з їдальні голосно й розбірливо долинув через увесь коридор голос:
— Алло, алло, алло!
— Гаррі! — закричала мати й зблідла. — Хтось є в домі! Я чула голос!
— І я чув! — підтвердив брат.
Матильда підскочила й вимкнула телевізор.
— Цс! — прошепотіла вона. — Слухайте!
Усі перестали їсти й напружено прислухалися.
— Алло, алло, алло! — почувся знову голос.
— Це там! — вигукнув брат.
— Грабіжники! — просичала мати. — В їдальні.
— Мабуть, що так, — закляк на місці батько.
— То йди й упіймай їх, Гаррі! — зашипіла мати. — Піди й злови на гарячому!
Батько не поворухнувся. Він аж ніяк не поспішав туди бігти й ставати героєм. Обличчя його посіріло.
— Та ворушися ж! — сичала мати. — Вони, мабуть, шукають наше срібло!
Чоловік нервово витер губи серветкою.
— Може, ходімо глянемо всі разом? — запропонував він.
— То пішли, — погодився брат. — Мамо, ходімо.
— Вони точно в їдальні, — прошепотіла Матильда. — Я впевнена.
Мати витягла з каміна кочергу. Батько схопив ключку для гольфу, що стояла в кутку. Брат хапонув настільну лампу, видерши штепсель з розетки. Матильда взяла ножа, яким користувалася за вечерею, і вся четвірка рушила навшпиньки до дверей у їдальню, причому батько ховався в них за спинами.
— Алло, алло, алло, — знову пролунав голос.
— Вперед! — крикнула Матильда й увірвалася в кімнату, розмахуючи ножем. — Руки вгору! — заверещала вона. — Ми вас упіймали!
Усі інші зайшли за нею, погрожуючи зброєю. Потім зупинилися. Роззирнулися навколо. Нікого не було.
— Тут нікого немає, — полегшено зітхнув батько.
— Я його чула, Гаррі! — верескнула мати, і досі тремтячи. — Я добре чула голос! І ти теж!
— Я справді чула! — вигукнула Матильда. — Він десь тут! — Вона почала нишпорити за диваном і за шторами.
І тут знову почувся голос, цього разу м’який і примарний:
— Тррусони моїми кістками, — промовив він. — Тррусони кістками.
Усі підскочили — і Матильда, доволі добра актриса, разом з ними.
Ще раз обвели поглядами їдальню. Нікого не було.
— Це привид, — сказала Матильда.
— Господи, поможи! — закричала мати, обхопивши чоловіка за шию.
— Я знаю, що це привид! — повторила Матильда. — Я вже чула його тут раніше! Ця кімната населена привидами! Я думала, ви це знали.
— Рятуйте! — зарепетувала мати й ледь не задушила чоловіка.
— Я звідси йду, — пробелькотів батько, сірий як ніколи. Усі кинулися навтьоки, хряснувши за собою дверима.
На другий день Матильда зуміла витягти з димаря й винести з хати сердитого й замурзаного сажею папугу так, що ніхто й не помітив. Вона вийшла чорним ходом і побігла до Фреда.
— Ну, що — він був чемний? — поцікавився Фред.
— Ми дуже добре провели з ним час, — відповіла Матильда. — Батьки були від нього просто в захваті.
Матильді хотілось би, щоб її батьки були добрі, лагідні, чуйні, шановані й розумні. Однак треба було миритися з тим, що вони не мали жодної з цих чеснот. А це було нелегко. Тільки завдяки винайденій нею новій грі з покараннями батька чи матері, а то й обох, щоразу, як вони ставилися до неї по-свинськи, її життя стало більш-менш стерпне.
Матильда була дуже маленька і юна, тож вона могла впливати на своїх рідних лише силою свого розуму. Вона брала над ними гору винятковою кмітливістю. Та ніхто не заперечить того факту, що всяка п’ятирічна дівчинка у всякій родині завжди зобов’язана чинити, як їй наказано, хай хоч які безглузді будуть ці накази. Отож її завжди примушували їсти телевечерю навколішки перед жахливим ящиком. Вечорами в будні дні вона завжди залишалася сама, а коли їй казали замовкнути, то мусила мовчати.
Рятувала дівчинку від божевілля лише та радість, з якою вона вигадувала й призначала батькам найдошкульніші кари. А найприємніше було те, що кара, здається, таки допомагала, принаймні на деякий час. Скажімо, після отримання дози Матильдиних чудодійних ліків батько кілька днів був не такий зухвалий і нестерпний, як досі.
