-
Ну що готові,
- запитав він
бадьоро, - Блудмен,
ти що, набухався
в дорогу?
-
Та ні, ні. Я так,
трошки…
-
Нехай. Бубна,
все підготував?
-
Авжеж! – впевнено
відповів Бубна,
- Якщо ж я і бармен,
і один із бійців
«Останнього
дня», то проблем
бути не має.
-
Ну тоді пішли,
- закінчив бесіду
Монгол і ми
вийшли з Бара.
Сьогодні
на постах стояли
Алекс, Александер
і Алерт. Вони
провели нас
до виходу
зацікавленими
поглядами, а
я тільки пожав
плечима. От,
блін, нам ще до
того Янтара
пертись ,як до
неба рачки. Ми
швидкою ходою
йшли в напрямку
старого Бара.
По дорозі в Бар
нам зустрілись
пара кабанів,
які за останні
тижні збільшились
в рази два. Але
кабан – це не
проблема для
трьох сталкерів
озброєних за
останнім словом
техніки. Кабанів
ми порішили
швидко, навіть
і хвилини ця
справа не зайняла.
А
ось і Бар. За
ці дні він змінився
не набагато,
хіба що артефактів
стало менше.
Та й правильно,
артефакті тепер
потрібні всім.
Ми вирішили
трохи оглянути
територію. Ще,
на жаль, частина
Арени чомусь
зруйнувалась,
напевно від
аномалії. Принаймні,
так хотілось
вірити. В приміщення
старого бару
ми вирішили
не заходити,
бо невідомо,
яка скотина
нас там буде
чекати. Якщо
останній раз
там був чорнобильський
пес, то тепер
там міг бути
навіть бюрер.
Коли ми проходили
біля старої
бази «Долга»,
я вирішив оглянути,
що там є. Я постояв
пару хвилин
на виході, відчуваючи
ностальгію.
Раптом з дверей
підвалу надійшов
звук шуршання
взуттям по
землі. Я сховався
біля стіни і
дивився на те,
що відбувалось.
З дверей почав
лізти кровосос,
тягнучи за
собою тіло
мертвого сталкера.
Тіло було з
усіх сторін
переломане,
навіть кістки
виглядали.
Кровосос оглянувся
по сторонам
і почав нахилятися
над трупом
сталкера. Я не
міг дивитися
на це, особливо.
будучи на старій
базі свого
клану.
-
Підійди, сюди,
падло, - сказав
я до кровососа,
йдучи до нього.
Я
дістав з кобури
пістолет і
почав стріляти
йому в голову.
Я хотів тільки
пригальмувати
його, щоб зробити
те, про що я мріяв.
Поки кровосос
прийшов до
тями, я підійшов
до нього ззаду
і різко провів
ножем біля
горла, а потім
і по щупальцям.
Кровосос почав
захлебуватись
кров’ю. Здохни
тварюко. Я все
ж встиг наздогнати
Монгола і Бубну,які
вже стояли біля
воріт на Дику
Територію.
Побачивши мене,
ми швидко
відправились
через Дику
територію.
Артефактів
там вистачало,
напевно мало
хто ризикував
сюди йти. Як не
дивно ,але нам
там не зустрілось
жодної тварюки.
Якщо в Зоні
тобі пощастило
в одному місці,
не пощастить
в іншому. Такий
вже закон. А
ось і Янтар.
Сірий
фон, негарне
висушене озеро
та покинутий
заводський
комплекс створювали
неприємну
атмосферу.
Завжди таке
відчуття, наче
на тебе хтось
давить. І в додаток
до всього цього
тут купа мутантів
на всі сорти:
від сліпих
собак до полтергейстів
і псевдогігантів.
Тому тут треба
дивитися в усі
боки, тому що
ніколи н знаєш,
з якої сторони
на тебе стрибне
мутант. Тут
дуже рідко
бувають сталкери-одинаки.
Також сюди
навіть бійці
«Моноліту »
не завжди свій
ніс сунуть. Ми
подивилися
на комплекс
вчених. Бубна
і Монгол трохи
здригнулися
від того, що
майже не залишилося
нічого від всім
відомого бункеру
вчених. Я вже
це бачив і поки
що дивився в
усі сторони,
щоб не вийшло,
як зі мною. Ну
ось прийшли.
-І
що тепер? – запитав
я в бубни і Монгола,
- прийшли, а далі
що робитимемо7
І де ваш ,так
званий, сюрприз?
Бубна
і Монгол нарешті
змогли відірватися
від зруйнованого
бункеру.
-
Нам треба йти
на заводський
комплекс, на
дах однієї з
будівель - сказав
Монгол.
-
Якого хріну
нам туди пертись?!
Там навіть
нормальну
розвідку ще
не провели, а
ви вже туди
йти!
-
Такого хріну!
– ледь не викрикнув
Бубна, - Ти думаєш
ми сюди просто
так приперлися?
Ти навіть не
знаєш, що ми
хочемо зробити,
а вже про розвідку
говориш.
-
Добре пішли
вже, мені і так
втрачати нічого.
До
заводського
комплексу ми
йшли тихо, не
поспішаючи,
щоб не потурбувати
якихось мутантів.
На вході стояли
декілька
громадянських
зомбі, напевно,
зі сторони
Прип’яті.
Громадянських
зомбі треба
було вбивати,
тільки коли
ти чи вони атакують.
Тварюки вони
живучі, навіть
дуже для зомбі.
Тому ми спокійно
пройшли біля
них, а ті тільки
подивилися
на нас і продовжили
далі робити
свої справи.
Але ніщо ніколи
не йде за планом.
Тільки ми пройшли
біля зомбі, як
з дверей однієї
будівлі вистрибнули
снорки. Я не
хотів на них
нариватися,
особливо на
Янтарі, але
довелося. Снорки
рухалися швидко,
незважаючи
на свою тепер
велику масу.
Я к не старайся,
а влучити в
них з автомата
було неможливо.
Як тільки ми
стріляли в одне
місце, снорки
були вже в іншому.
«А ну вас в жопу»,
- подумав я і
вистрілив з
підствольника.
Один снорк
розлетівся
на частини,
іншого відкинуло
ударною хвилею.
Монгол і Бубна
зробили те саме
з ФН2000 и ГП-47 і через
хвилину снорки
лежали в різних
кутах комплексу.
