Роки 1947–1949 знаменні великою кількістю вдалих засідок і нападів збройного підпілля на ворожі позиції малими відділами. Застосовуючи методу нищення большевицької еліти, ефективність збройних дій ОУН-УПА в 1947 р. зовсім не послабла в порівнянні до попередніх років. Степан Бандера ствердив, що від 1947 р. збройне підпілля перейшло з "тактики боротьби повстанської на партизанську, а потім на чисто підпільну" [71]. Статистичні дані за 1947 рік про кількість боїв з большевиками і про втрати були подані вже спільно для ОУН і УПА, тобто вже в 1948–1949 рр. не розрізняли обох формацій чи пак їхніх боєвиків.
Лише на Закерзонні ще в той час було таке розрізнення, помітне в рейдуючих відділах УПА, які прийшли в Західню Европу. Частинно через це виник згодом конфлікт, чи ці відділи мають підлягати ЗП УГВР, чи ОУН. В Україні такого конфлікту не могло бути, бо УПА була тоді вже злучена з ОУН в одну формацію, і були злучені проводи обох формацій.
Треба зазначити, що Головне Командування УПА не було розформоване. В січні 1948 р. УГВР підвищила шефа штабу УПА майора Олексу Гасина-Лицаря (наступника ген. Грицая-Перебийноса) до ступеня полковника, наголошуючи тим не лише особисту талановитість і заслуги цього визначного націоналістичного штабовика високого масштабу, але й дальшу актуальність ролі штабової праці в цьому періоді, що концентрувалася на координації для малих відділів, постійному підвищуванню експертности збройного підпілля та вмілому калькулюванні силового чинника. Полк. О.Гасин загинув 31 січня 1949 р. На його місце шефа Штабу УПА ген. Р.Шухевич призначив майора В. Сокола.
В 1948 р. вже виразно важнішим від збройного стає і деологічно-пропагандивний відтинок збройної боротьби. Це період, коли на передове місце вибиваються талановиті публіцисти-пропаґандисти, зокрема Петро Полтава, У.Кужіль, Осип Дяків-Горновий, Ярослав Старух-Ярлан, Р.Мох, Осип Орленко та інші. "Тільки в одному 1948 р. в наших підпільних друкарнях було надруковано в багатотисячному тиражі коло 70 назв різних брошур, листівок, пресових і художніх видань" [72]. В 1948 р. вже не розрізнювалося видань ОУН від видань УПА. В жовтні 1948 р. большевики знищили біля Ковеля друкарню ОУН-УПА ПЗУЗ, а в грудні 1948 р. — друкарню УГВР і Проводу ОУН біля Болехова, Івано-Франківської области. В 1950 р. ОУН-УПА опублікувала в Україні 150 різних окремих видань, що вказує на велику тодішню силу організованого націоналістичного руху. Під кінець 40-их років вже не діяли дві структури, тобто окрема для ОУН, а окрема для УПА. Це була єдина суцільна національно-визвольна організація з різними спеціялізованими ділянками. На порядку дня стояла проблема збереження організації як такої.
Цю проблему пляновано розв'язати при помочі децентралізації ОУН. Ген. Роман Шухевич, здається, не встиг її провести перед своєю загибеллю. Можливо, що цей плян здійснив його наступник, полк. В.І.Кук-Коваль, дотеперішній організаційний референт в Проводі ОУН на Рідних Землях. Він скликав у червні 1950 р. конференцію Проводу і там могло бути прийняте рішення провести таку децентралізацію, щоб кожний Край зі своїм Краєвим Проводом діяв цілком незалежно від центрального проводу і вдержував якнайменше зв'язків із сусідніми Краями. Ця нова структура повинна збільшити законспірованість ОУН та утруднити ворогові ліквідацію цілої організації у випадку, коли б зв'язки центрального чи котрогось краєвого проводу потрапили в руки москалів. Згідно з однією інформацією, остання відома нам конференція провідного активу ОУН відбулася в Україні в червні 1952 р. [73]. У міжчасі збройна боротьба продовжувалася.
В половині 1951 р. російський керівник пропаганди в окупованій Україні, Н.Рябокляч, алярмував, що "росте сила українських націоналістичних банд" [74]. У вересні 1950 р. сильний націоналістичний відділ здобув місто Мукачів від москалів, зліквідувавши місцевий гарнізон з командиром майором Ураловим і капітаном Ґолдаковим. В 1952 р. відбулося кілька десятків боїв між націоналістичним підпіллям і окупаційними силами [75]. В Україні з'явився альманах, присвячений десятій річниці постання УПА. В одній студії стверджується, що "маємо організаційні звіти з України, принесені зв'язковими 1953 р., в яких подається численні протибольшевицькі акції, проведені на Рідних Землях після 1951 р." [76]. В 1950–1953 роках збройна група націоналістів під проводом старшини УПА Михайла Кончаківського звела ряд боїв з НКВД-истами, знищивши кількадесять із них [77]. В 1953 р. згинула оточена в своїм підземнім схоронищі провідна націоналістка на Львівщині Стефанія Мандрика. Лише в однім Радехівськім районі окупанти розкрили й знищили в 50-их роках близько 200 таких укріплених схоронищ [78]. У вересні 1953 р. большевики розкрили збройну групу ОУН в Івано-Франківській області, і їм вдалося в бою взяти в полон одного з цієї групи, Дмитра Басараба. Восени 1953 р. діяли в Україні члени Проводу ОУН, бо були листи, привезені зв'язковими на чужину, до Проводу 3Ч ОУН, в яких задокументована така активність [79].
