"Нi. Розумiєш, у мене кiт. Я хочу трохи вiдпочити, а його треба доглядати". "Скiльки?" - запитала Леся. "Зо два тижнi". "Ага. I скiльки?" Я нещодавно вiдiйшов од справ, але вже забув, що значить дiлова хвацькiсть: "Що скiльки?" "Скiльки ти заплатиш за догляд?" - терпляче пояснила Леся. "А скiльки ти береш?" - своєю чергою поцiкавився я, розглядаючи її блузку, прикрашену розкiшними воланами та розшиту маленькими блакитними квiточками. Цiкаво, акулi б вистачило розуму вдягти таку рiч? Леся, мабуть, думає, що цi квiточки скажуть клiєнтовi: "В мене - найнижчi вiдсотки, найнижчi комiсiйнi, i нiколи й нiкого не ошукую". Можливо, вони таке й говорять, але при цьому Леся забуває, що її власне обличчя каже про зовсiм протилежне. "Я? Ще цього бракувало, вiд котiв тхне". Можливо, вiд котiв i тхне, бо так закладено природою, а от чому смердить вiд людей? Теж природа? Нi, вiд нас смердить тiльки тому, що ми не любимо митися.
"У моїй базi є одна дiвчинка, вона тримає пансiон дрiбних тварин. Зараз ми все дiзнаємося про умови, розцiнки й усе таке". I вона замуркотiла в телефон. "Танюсю, це - Леся, як справи, кицюню?" Цiкаво, а ця "кицюня" здогадується, як зневажливо Леся ставиться до котiв, чи вiд "кицюнi" так само смердить? "Ну що, я домовилася". Леся занотовує на маленький папiрець координати "кицюнi", протягує менi.
Я знаю правила її гри. "Ленч при поверненнi?" "Нi", - несподiвано для мене каже вона. "Два папiруси на загальнi етнiчнi теми, вiдразу, як приїдеш, замов для них палiсандровi рами, скло.
I кальян, великий, краще в жовтуватих тонах, а до нього яблучний тютюн, я закiнчую ремонт у новiй хатi, i кухня в мене буде здизайнована в схiдних традицiях, навiщо купувати щось тут, коли ти так вчасно прямуєш до Єгипту?"
Яка хвацькiсть, мiй тесть, мабуть, вдавився б, дiзнавшись, що iснує така вправна жiнка - i вона не його донька. "Як звати кота?" - питає Леся. От i маєш, нiколи б не подумав, що їй це треба знати. "Мартiнi" - кажу я. "Досить тобi пиячити, любий", - рiшуче каже Леся. "Це так звати кота, я не п'ю мартiнi. Навiщо пити мартiнi, коли розумнi люди вигадали горiлку?" "Мартiнi? О, невже? Б'янко чи Росо?" Все-таки Леся - типова людинка, типова жiночка, бо у вiдсоткiв 99,9 людей реакцiя на iм'я мого кошака була б саме такою тупою: "Б'янко чи Росо?" Обмежене людство, якби не було того самого 0,1 вiдсотка, у нас нiколи не з'явилося б комп'ютерiв, радiо, теплої води, машин, лiтакiв та навiть велосипедiв. Я посмiхаюсь, я дiзнався про її таємницю. Вона - посереднiсть, умерла б, мабуть, якби дiзналася. "Мартiнi Чоколято", - кажу я.
I не брешу, бо кiт мiй темно-рудий, майже коричневий. "Чоколято? - дивується Леся. - Гiвно, мабуть, якесь, бо я такого не пила". Авжеж, люба.
Чудово вiдпочивати в Єгиптi в готелi "Рiтц Карлтон". Не були, нi? А чого так? Раджу, раджу. Шикарний готель, а яке обслуговування, а який дешевий кальян та свiжi соки з такими назвами фруктiв, що спочатку здається, що це не фрукти, а якась мiсцева отрута. Едем, справжнiй Едем. Правда, Едем густо населений рiзноманiтними людьми, а люди, шановне панство, здатнi зiпсувати навiть Едем.
Я їхав сюди для того, щоб набратися сил i закохатися в людство, принаймнi повiрити в те, що не все так погано, як менi здається. Вiдверто кажучи, я обрав не найкраще мiсце. Тому що чудово вiдпочивати в Єгиптi в готелi "Рiтц Карлтон". Погано лише те, що чудово вiдпочивати там багатьом. Коли у вас мiцнi нерви, то доволi цiкаво спостерiгати за людьми, якi вперше потiшили своєю присутнiстю готель "Рiтц Карлтон", їх помiчаєш вiдразу, бо це саме вони кидаються на живi квiтковi композицiї, котрi розставлено тут рясно, труть листя, пелюстки, квiтки, принюхуються й волають: "Воно ж, блiн, ето!!! Воно ж, блiн, живе!!! Це ж скiльки бабла просрано!" Знаєте, я розумiю, що в це важко повiрити, але цi люди - не iталiйцi, не нiмцi й навiть не американцi.
Вони ж перевертають англiйськi порцеляновi заварники в ресторацiях так, що заварка виплескується на натуральнi пастельного кольору скатертини з льону, тiльки для того, щоб побачити клеймо видатних порцелянових фабрик. "О, братело, диви, це ж реальна порцеляна!" Потiм на скатертинах залишаються плями насиченого темно-жовтого кольору, котрi спочатку надзвичайно дивували служок, тому що справляли таке враження, наче на скатертини помочилася зграя ельфiв, у яких, до того ж, проблеми з нирками.
