Галиция против Новороссии: будущее русского мира (примечания)

Коцовський В. Маркіян Шашкевич // Зоря. – 1886. – № 4. – С. 66.

Ададуров В. Наполеон і Галичина: встановлення французького тимчасового протекторату в 1809 році. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 1999. – Вип. 34. – С. 454.

Филевич И. П. Карпатская Русь накануне XX века// Новый сборник статей по славяноведению. – СПб, 1905. – С. 49.

Свистун Ф. Прикарпатская Русь под владением Австрии. – Львов, 1895. – С. 74.

Кельсиев В. Галичина и Молдавия. Путевые письма. – СПб, 1868. – С. 173.

Православное. – Прим. авт.

Свистун Ф. Указ. соч. – С. 269.

Алабин П. Четыре войны. Походные записки в 1849, 1853, 1854–1856, 1877–1878 годах. Ч. 1. – Самара, 1888. – C. 15, 25–26.

Филевич И. П. К истории Карпатской Руси // Варшавские университетские известия. – 1906. – № 1–2. – С. 140–141.

На тот момент представлявшей альтернативное Московской Руси русское государство.

Свистун Ф. Указ. соч. Часть II. – Львов, 1896. – С. 51.

Кревецький І. З секретів польської політики у Галичині 60–70 рр. м. ст. // Літературно-науковий вісник. – 1911. – № 7–8. – С. 36.

Раевский М. О национальном и религиозном движении русского народа в Галиции // Христианское чтение. – 1862. – Ч. II. – С. 115.

Погодин М. П. Отрывки из писем, о положении славян в Европе, к министру народного просвещения // Русская беседа. – 1859. – Т. I. – С. 78.

Филевич И. И. Вопрос о двух русских народностях и «Киевская старина» // Научно-литературный сборник. Повременное издание «Галицко-русской матицы». Т. 2. Кн. 4. – 1902. – C. 156.

Соколов Л. Осторожно: «украинство»! – М., 2009. – С. 249.

Модестов В. И. Австрийские русские и Львовский процесс. // Наблюдатель. – 1882. – № 8. – С. 144.

Императорско-королевский австрийский конституционный либерализм и русское «отчество» // День. – 1862 – 31 март. – С. 16.

Погодин М. П. Указ. соч. – С. 77.

Как правило, в Мазурщину, имевшую тогда репутацию «Сибири для галичан».

Соответствует русскому уездному предводителю дворянства.

Аз. Положение и нужды Галицкой Руси // Известия С.-Петербургского славянского благотворительного общества. – 1903. – № 3 (декабрь). – С. 42.

В. Л. (Левинський). Результат галицьких сеймових виборів // Дзвін. – 1913. – № 6. – С. 417.

Ястребов Н. В. Галиция накануне Великой войны 1914 года. – Пг., 1915. – С. 138.

Чайковський А. Спогади. Листи. Дослідження. Т. 2. – Львів, 2002. – С. 197.

Сухий О. Москвофільство в Галичині: історія проблеми // Москвофільство: документи і матеріали. – Львів, 2001. – С. 25.

Свистун Ф. Указ. соч. Часть II. – Львов, 1896. – С. 40.

Модестов В. И. Указ. соч. – С. 146.

Дочери лидера закарпатских русинов Адольфа Добрянского и матери известного художника и искусствоведа Игоря Грабаря.

Площанский В. М. Из истории Галицкой Руси 1882 г. Политический процесс русских галичан вообще, редактора «Слова» в особенности. – Вильно, 1892. – С. 4.

Самые известные из которых – первый и второй Мармарош-Сигетские, Дело братьев Геровских, Дело Максима Сандовича и Семёна Бендасюка.

Тоже русином по происхождению.

Новинки // Діло. – 1913 – 13 март.

Отклики войны. Школьное дело в Галиции. // Вестник образования и воспитания. – 1915. – № 1. – С. 102.

Пришвин М. М. Дневники 1914–1917. – М., 1991. – С. 101.

З українського життя // Слово. – 1909. – 19 апр.

Уська У. Українське національне питання у відносинах Австро-Угорщини та Ватикану в роки Першої світової війни // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 2011. – Вип. 46. – С. 133.

При этом защищались и иные христианские конфессии.

Генерал-губернатор Галици и Лодомерии.

В другой версии написания: Михаил Бобжинский.

Намісник про руську справу // Діло. – 1913. – 10 цьвітня.

Например, Россия сформировала соединение из австрийских чехов, в то время как в Австрии были сформированы три бригады польских легионеров и польский добровольческий корпус, воевавшие против России.

Макарчук С. А. Галицьке москвофільство в кінці ХІХ – на початку XX ст. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. – 1990. – Вип. 16. – С. 105.

Там же.

Макарчук С. А. Галицьке москвофільство в кінці ХІХ – на початку XX ст. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. – 1990. – Вип. 16.

Дикий А. Неизвращенная история Украины-Руси. Т.2 – Нью-Йорк, 1961. URL: http://www.ukrstor.com.

Рудницький С. Коротка географія України. Часть ІІ. – Львів, 1914. – С. 38.

За що вони Австрію мають! // Діло. – 1913 – 22 лютого.

Москвофільство: документи і матеріали. – Львів, 2001. – С. 99.

Что, само по себе, совсем как 150 лет назад в Австро-Венгрии, считается едва ли не государственной изменой.

Новинки // Діло. – 1913 – 19 цьвітня.

Цегельський Л. З австрійської України // Літературно-науковий вісник. – 1910. – № 5. – С. 404.

Через год после дипломатического разрешения Боснийского кризиса 1908–1909 годов и за четыре года до начала Первой мировой войны, то есть, в относительно спокойный период.

Павлик М. В справі неб. К. Телішевського та “нової ери” // Діло. – 1913 – 2 мая.

В ходе «весны народов».

Автобіографія проф. Осипа Осиповича Маркова // Науковий збірник Музею української культури у Свіднику. Т. 18. – 1992. – С.189.

Москвофільська допись про події на початку війни // Діло. – 1916 – 5 серпня.

Чайковський А. Вказ. праця. Т.1. – С. 212.

В Цислейтании.

Родного дяди известного командира УПА Романа Шухевича.

Косакевич М., Косакевич В. Вказ. праця. – С. 3.

Там же.

Попік С. Українці в Австрії 1914–1918. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни. – К.-Чернівці, 1999. – С. 90.

Попік С. Українці в Австрії 1914–1918. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни. – К.-Чернівці, 1999. – С. 85.

Судетской области, Силезии, Померании.

Помогите родной Галичине! // Вера и разум. – 1914. – № 23. – С. 730.

Лидовский П. С. «Украинцы… могут сделаться честными австрийцами». Кто учинил погром русинов в Галиции. // Военно-исторический журнал. – 1997. – № 3. – С. 58.

Суляк С. Талергоф і Терезин: забутий геноцид // Історія в школі. – 2008. – № 10. – С.2.

Москвофільська допись про події на початку війни // Діло. – 1916 – 5 серпня.

Лазаревский В. А. Русский народ в Карпатах. Галицкая Русь в борьбе за свою национальную самобытность. – К., 1915. – С. 28.

Верниволя Василь. Богдан Лепкий // Лепкий Б. Писання. Т. І. – Київ-Лейпциг., [Б.р.] – С. 32.

Из «Руслана» они сделали «Русланд» // Марков О. Вказ. праця. – С. 190.

Пришвин М. М. Указ. соч. – С. 95.

В частности, на линии Потатур – Буща – Поточаны – Перемышляны, теперь Львовская область.

Косакевич М., Косакевич В. Указ. соч. – С. 4.

Как это произошло в Галиции в 1915 году.

Марков О. Указ. соч. – С. 190.

Українська громада в увільненім Львові. // Діло. – 1915 – 10 липня.

«Добровільні» виїзди зі Львова // Там же.

Купчинський Р. На Галіч // З кривавого шляху українських січових стрільців. – Львів, 1916. – С. 27.

Левицький К. Український нарід у світовій війні // Діло. – 1916 – 7 січня.

Попик С. Вказ. праця. – С. 91.

В. Ч. Російське панування в Самборі // Діло. – 1915 – 5 червня.

Під російським наїздом // Діло. – 1915 – 12 червня.

Это нижний предел оценки. По Осетинскому, выходит 160 тысяч // Осетинський В. К. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. – Львів, 1954. – C. 98. Ту же цифру дает И. И. Мигович: 150 тысяч погибших мирных жителей // Военно-исторический журнал – 1997. – № 3.

До занятия Галиции русскими войсками в августе-сентябре 1914 года.

Вена, Прага, Львов, Гминден.

Кого-то убили «охранявшие» их австрийские или венгерские солдаты или жандармы, кого-то стража позволила растерзать толпе украинофилов.

В частности, наиболее жестокие в Терезине и в Вене.

Во всяком случае можно достоверно утверждать, что если они и были, то были единичными.

46 тысяч 118 в Щецинское воеводство и 58 тысяч 367 в Ольштынское.

Загальна перепись українських збігців в дні 1 мая с. р. // Діло. – 1915 – 24 цьвітня.

В основном деятели украинского движения, и то не все.

Косакевич М., Косакевич В. Указ. соч. – С. 4.

Лепкий Б. Писання. Т. І. – Київ-Лейпциг, [Б.р.] – С. 393.

6—7 % предвоенного населения, с учётом того, что смерти частично покрывались рождениями // Кабузан Н. В. Украинское население Галиции, Буковины и Закарпатья в конце XVIII – начале 30-х годов XX в. // Советская этнография. – 1985. – № 3. – С. 78.

Даже с учётом того, что сформированные в Галиции сечевые стрельцы успели ещё три года повоевать в гражданской войне на просторах бывшей Российской империи.

Косакевич М., Косакевич В. Указ. соч. // Історія в школі. – 2011. – № 5–6. – С. 8.

Что, впрочем, не являлось чем-то экстраординарным для этого региона в рассматриваемый период.

При общей численности населения предвоенной Османской империи в 21 миллион 374 тысячи человек процент потерь мирного населения от развязанного собственным правительством геноцида примерно такой же, как и в Галиции.

Практика учёта мнения населения, путём референдума, при проведении линии границы была впервые, в ограниченных размерах, была использована уже после Первой мировой войны, при уточнении линии польско-германской границы в Силезии и франко-германской в Сааре.

Трое были повешены, четверо осуждены заочно.

Каковыми тогда считали всех православных славян Российской империи – и великороссов, и малороссов, и белорусов, которых, впрочем, чаще называли литвинами.

Аркуша О., Мудрий М. Русофільство в Галичині в середині ХІХ – на початку XX ст.: генеза, етапи розвитку, світогляд // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 1999. – Вип. 34. – С. 266–267.

Движение карбонариев.

Нагорная О. «Гости кайзера» и «политическая декорация»: солдаты и офицеры многонациональной империи в лагерях военнопленных Первой мировой войны // Abimperio. – 2010. – № 4. – С. 233.

Пришвин М. М. Указ. соч. – С. 91.

Гриценко І. А., Шевченко Ф. П. Прагнення населення Буковини до возз”єднання з Україною в складі Російської держави кінець XVIII – початок XX ст. // Український історичний журнал. – 1983. – № 10. – С. 92.

Косакевич М., Косакевич В. «Українська голгофа» і концтабір Талергоф // Історія в школі. – 2011. – № 4. – С. 4.

Косакевич М., Косакевич В. «Українська голгофа» і концтабір Талергоф // Історія в школі. – 2011. – № 4. – С. 8.

Осечинський В. К. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. – Львів, 1954. – С. 107.

Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтва. – Львів., 1990. – С. 16.

Голик Б. Галичане в годы Первой мировой и гражданской войн (О тенденциозном освещении вопроса украинской историографией) // Русин. Международный исторический журнал. – 2005. – № 2. – С. 138.

Москвофільська допись про події на початку війни // Діло. – 1916 – 5 серпня.

Хиляк А. Е. Виновники Талергофа в освещении исторических документов. // Русская Галиция и «мазепинство». – М., 2005. – С. 515.

Штойко П. Степан Рудницький. Життєписно-бібліографічний нарис. – Львів, 1997. – С. 29.

Залізняк М. Українці, Росія і війна. – [Б.м.], 1915. – С. 8.

Терминами «украинцы» и «русские» обозначены в данном случае не представители разных этносов, но различные политические фракции одного народа – галицких русин.

Июльские резолюции Русского народного совета Прикарпатской Руси. – Ростов-на-Дону, 1917. – С. 4.

Или галичанами, как они сами себя именуют сейчас, подчеркивая свое отличие от народа остальной большой Украины.

Около 2/3 от общего числа, то есть свыше 100 тысяч человек.

Опять-таки речь идёт о зафиксированных лишь единичных случаях.

Осечинський В. К. Указ. соч. – С. 103.

В том числе армии демократий: Франции и Великобритании.

С осени 1914 года Австрия больше не была в состоянии удерживать фронт против русской армии, без помощи германских соединений.

Включая германский национал-социализм и украинский радикальный интегральный национализм.

Тем более что Транслейтания и Цислейтания делятся ещё на добрых два десятка королевств, герцогств, княжеств и коронных земель.

На сей раз не только Вены, но и Будапешта.

«Москали» тогда были далеко – за границей, а собственные русофилы были уничтожены еще в 1914–1917 годах.

А именно так, по сути, мотивировались появившиеся с началом войны российские претензии на Галицию.

На основании личной унии, как Венгрия.

Литературного языка имперской элиты, отшлифованного в дворянских салонах Санкт Петербурга.

Несоответствие собственному внутреннему стандарту.

Лист з Відня // Діло. – 10 марта 1916.

На самом деле даже больше, ибо во время занятия края русской армией в 1914 году часть украинофильских общин перешли в русофилы.

Москвофільство: документи і матеріали. – Львів, 2001. – С. 97.

Пашаева Н. М. Очерки истории русского движения в Галичине ХІХ – XX вв. – М., 2000. – С. 166.

Каревин А. С. Русь нерусская. Как рождалась «рідна мова». – М., 2006. – С. 104.

Не говоря уже о католиках и униатах, даже в рамках православной религии, наши сограждане, относящие себя к украинской нации, предпочитают Киевский патриархат, а не забывшие общерусское единство малороссы – Патриархат московский.