Націократія

Микола Сціборський

ПЕРЕДМОВА

Основною темою цієї нашої розвідки є націократія, себ­то концепція державно-політичного й соціяльно-економічного устрою, що її заступай сучасний організований український націоналізм.

Для кращого вияснення ідеологічно-програмових засад націократії та її відмінностей від інших політичних концепцій уважали ми за вказане спинитися також над коротким переглядом питань демократії, соціалізму, комунізму, фашиз­му й диктатури, що попереджають у цьому збірникові основ­ну тему про націократію.

Працю свою рекомендуємо насамперед увазі провідних націоналістичних кадрів. Обмежений розмір цієї книжки приневолив нас надати розвідці схематичний характер проте сподіємося, що й у такій обробітці вона дає відповідь на ряд актуальних для українського націоналізму питань.

АВТОР.

ЗМІСТ

1. ДЕМОКРАТІЯ 5 стор.

ІІ. СОЦІЯЛІЗМ 17стор.

III. КОМУНІЗМ 3О стор.

IV. ФАШИЗМ 49 стор.

V. ДИКТАТУРА . 6ї стор.

VI. НАЦІОКРАТІЯ 73 стор.

І. ДЕМОКРАТІЯ

Останні десятиліття перед світовою війною характеризу­валися найвищим розвитком тих ідей і теорій, що їх видвигнула велика французька революція, з її гаслами – рівности, сво­боди й братерства. Переможно опановуючи духове, культур­не, політичне і господарське життя, ці ідеї вплинули на ство­рення відповідних державно-устроєвих форм і змінили пануючі погляди на людину та її відносини з державою.

Попередні устрої феодалізму і станової монархії стави­ли людину її положення предмету панування над нею держав­ної влади. Вона не мала власних, випливаючих з визнання її внутрішньої вартости прав. Ті права являлися для неї лише привілеями, набутими з волі і за згодою володаря держави – монарха, короля, князя і т. д. Цей володар-суверен був єди­ним джерелом всіх прав і від него залежало уділяти якусь їх частину окремим особам, чи цілим суспільним станам (звідси походить: “монарша ласка”, “царський дарунок”, “привілей від короля” і т. д.).

Натомість проголошена французькою революцією “декларація прав людини” виходила з признання за людською особистістю власних, абсолютних, ні від незалежних цінностей, що обумовлялися самим фактом її народження (сво­бода). Продовженням цеї ідеї було признання людини не за об’єкт (предмет), а за суб’єкта (підмета) права, що повинно виходити з однакових для всіх засад (рівність). Устійнення за­сад особистої свободи і рівних громадянських прав людей, обмежуваних лише для унормовання суспільного співжиття (бра­терство) привело до перегляду теорій і понять про право суверенности (зверхности) в державі, приналежне раніше її володареві-монархові.

Нові теорії переносили поняття суверенности на цілий нарід, як той суспільно-політичний збір, що складається з певної кількости наділених всіма правами громадян. Окремий громадянин ставав таким чином ніби частинним носієм суверенного права цілого народу. Впродовж XIX ст. ці ідеї особистої і громадянської свободи набирали все більшого признання, оформлюючись в потужний рух лібералізму. Під його впливом відбулася перебудова державних устроїв майже всіх культурних народів світу, оперта на засадах демократії (народоправства). Під діянням складних процесій суспільно-господарського життя, нових соціяльних класів і політичних партій, демократичні форми державних устроїв вже перед світовою війною дійшли свого завершення у вигляді режимів політичної, або інакше кажучи, парляментарної демократії. Устрій сучасної політичної демократії виходить, з тих основ:

— 2. Наділення її усією повнотою особистої свободи і громадянських прав, обмежуваних лише для загальних сус­пільних інтересів.

Теоретичні цінности демократії давали надії, що вона прислужиться до всебічного розвитку суспільства і витворить якнайбільш наближені до ідеальної досконалости устроєво-політичні форми. Такі погляди на творчу ролю демократії ще донедавна були майже загальними. Признання демократичних теорій в суспільстві було так велике, що навіть самий критичний погляд на них уважано в опінії за ознаку некультурности, або зверненої проти інтересів народу — реакційности. Та на ділі ці надії не виправдалися. Після світової війни полі­тична демократія опинилася в дуже важкому стані. Кожний новий рік завдає їй все нові потрясення. Ми є свідками не зростання її сил і впливів, лише їх занепаду. На кін життя за­явилися нові, раніше незнані, політичні ідеї і устрої (кому­нізм, фашизм, націонал-соціялізм), загальною ознакою яких є їх непримирима ворожість до ідеї і системи демократії. Під впливом невдач демократії, значна частина світової опінії, яка ще так недавно вірила в непомильність її теорій і рецептів, зачинає якраз в них добачувати причини сучасного критичного стану людства.